ТЕМА. РІЧНИЦЯ ВИЗВОЛЕННЯ ЛОЗІВЩИНИ ВІД НІМЕЦЬКО –    ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ.

МЕТА. ОЗНАЙОМИТИ УЧНІВ З ІСТОРІЄЮ ТА ПОХОДЖЕННЯМ НАЗВИ МІСТА ЛОЗОВА; З ВИДАТНИМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ БОРОЛИСЯ ЗА РІДНУ ЗЕМЛЮ ТА ЗАХИЩАЛИ ЇЇ ВІД НІМЕЦЬКО – ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ. РОЗШИРИТИ ЗНАННЯ УЧНІВ ПРО ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ МІСТА. ВИХОВУВАТИ ЛЮБОВ ДО РІДНОГО КРАЮ ТА ПОВАГУ ДО ЛЮДЕЙ, ЩО ПРОЖИВАЮТЬ НА ЛОЗІВЩИНІ.

Хід заходу

Організаційний  момент

Добрий день, діти! Я вас вітаю на сьогоднішньому уроці, присвяченому сьогоднішній даті 16 вересня. Послухайте будь-ласка вірш, а потім скажете мені, яка ж тема нашого уроку:

Я чую серцем Лозову, що залізницею пульсує,   
Цілую роси і траву і віхи, де життя вирує,   
Де кранів і лелек політ і горизонт, і зорь пшениці,   
Благословення в товщі літ Свято-Смоленської дзвінниці …

Повідомлення теми та мети уроку

Як ви здогадалися тема сьогоднішнього уроку – це 70 річниця визволення Лозівщини від німецько-фашистських загарбників. Ми з вами познайомимося з історією визволення Лозівщини, походженням назви міста  та людьми, які творили цю історію.

Основна частина уроку

Погляньте будь-ласка на фото, яким зараз є наше місто ( слайд-шоу), а тепер послухайте що йому довелося пережити, щоб стати таким.

1-й учень (Цурков. Н.)  «Дике поле» - саме так звали землю, на якій буде рости наше місто протягом трьох століть. Тут кочували та вели боротьбу за територію печеніги, половці, хазари, русичі, про що свідчать залишені історичні пам’ятки. 
Територією нашого краю пролягав Муравський шлях. Цими шляхами татари здійснювали набіги на південні окраїни Московської держави. 
Масове заселення території припадає на ХVII-ХVІІІ ст. У районі річки Бритай. Нові мешканці селилися поближче до верболозів, це були втікачі і запоріжці, які жили у зимівниках. Населення міста займалося хліборобством та тваринництвом. 
Бурхливий розвиток капіталізму, будівництво нових заводів, фабрик та шахт спонукають до будівництва нової Курсько-Харківсько Азовської залізниці. З’являються станції Лозова Азовська та Лозова Севастопольська, які отримали свої назви за найменуванням найближчого населеного пункту. 23 грудня 1869 року цим шляхом пройшов перший поїзд, цей день вважається офіційною датою народження Лозової.

2-й учень. (Веприцька В.)  На протязі багатьох років наше місто розвивалося,але війна відкинула розвиток нашої країни на кілька десятиліть назад. Шість разів з вогнем і мечем пройшли фашисти через весь Лозівський район. Вони вщент зруйнували міста, спалили багато сіл. Архівні матеріали дають повну картину збитків, нанесених народному господарству, мирним жителям району. Вони виражаються сотнями мільйонів карбованців. Знищено 1300 громадських будівель, дві машинотракторних станції, п'ять радгоспів, 103 заклади освіти, медицини, культури. Знищено близько 20 тис. сільськогосподарських машин, майже всю худобу. Із 129 населених пунктів району було зруйновано 81 із загальною кількістю 4033 дворів.   
А чим же можна виміряти життя людей? Нічим і ніколи! 
В Лозовій фашисти утворили два концентраційних табори. За період окупації через них пройшли понад 50 тис. полонених воїнів і ні в чому не винних мирних жителів. Ці табори викликали жах. Кожного дня від знущань, холоду і голоду вмирали сотні людей. 
Близько 9 тисяч наших земляків загинули на фронтах війни. У "Книзі пам'яті України", яка нещодавно вийшла з друку, зазначені імена 8 тис. 613 чол., з допомогою архівів, рідних виявляються сотні нових прізвищ загиблих захисників Батьківщини. 
Німими свідками, які завжди нагадують про події піввікової давності, стали 42 братських могили на території нашого міста і району, де вічним сном сплять визволителі. 

3-й учень. (Байбик Ю.)  В кінці липня Лозова вперше зазнала бомбових ударів. Німецька авіація, очевидно, мала на меті знищити залізницю, проте були зруйновані лише кілька житлових будинків, загинули і були поранені багато людей. Таких нальотів було кілька, а з вересня бомбардування повторювались майже щодня. 
Коли німецько-фашистські війська підійшли до Лозової майже впритул, почалась евакуація підприємств і організацій міста на схід. Винищувальний батальйон вийшов із міста, залишились тільки партизани (52 чол.) з підробленими документами. Пізніше загін під командуванням Миколи Йосиповича Воронцова відійшов на Харків, а загін Олександра Григоровича Загребельного - на Петрівське, в Ізюмські ліси. (Колишній архів Харківського ОК КП(б)У, ф. 193, оп. 1, спр. 75-76, л. 1-75). 
На підступах до Лозової були жорстокі бої. Знекровлені постійними сутичками з ворогом, зморені, наші бійці намагалися зупинити ворога. Особливо відзначались частини 393 стрілецької дивізії, які оборонялись в районі Царедарівки. Кілька днів вони отримували натиск фашистів. З того трагічного часу до нас випадково дійшла записка, знайдена після війни тут же, під Царедарівкою: "Нас троє: Филипов В., Воробьев и я. Один пулемет, три автомата. Я ранен в голову, Витя Ф. в руку. Немцы со всех сторон, патронов мало. Но мы держимся". Що ж сталося з авторами цього послання з 41-го. Загинули, чи потрапили в Лозівський концтабір? Про це ми, мабуть, ніколи не дізнаємось.

 Це було вранці 10 жовтня 1941 року. Стрілецька рота займала оборону південно-західніше с. Царедарівка. Фашистські загарбники раптово відкрили вогонь і кинули в атаку 8 німецьких танків і значні сили піхоти. Молодший політрук Данило Єретик разом з командирами керував відбиттям атаки ворога, а коли загинув весь кулеметний підрозділ, сам ліг за кулемет і нищив фашистів. Бур поранений. Коли скінчились патрони, а в руці залишилась одна граната, підірвав себе і оточуючих німецьких солдат. Молодшому політруку Данилу Романовичу Єретику, який загинув 10 жовтня 1941 року в боях за Лозівщину, присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). А ранком 11 жовтня фашистський чобіт ступив на землю Лозової. Вигідне розташування міста зумовило його стратегічне значення. Тому вже через два місяці німці не тільки відновили рух на залізниці, але й відкрили пряме залізничне сполучення "Берлін -Лозова", розташували тут свої склади, штаби, гестапо, поліцію, каральні загони.   
 

Та не скорились лозівчани. Пліч-о-пліч з мужніми синами всіх братніх республік вони героїчно боролись з ворогом на фронті і в тилу Лозова стала місцем формування партизанського загону ім. Котовського, яким командував наш земляк М. Й. Воронцов. У складі загону, який діяв у лісах Сумської, Чернігівської та Брянської областей громив фашистів колишній вчитель Новоіванівської школи Лозівського району Василь Максимович Яремчук. Очолюючи груп; підривників, народний месник пустив під укіс десятки ворожих ешелонів, наводив страх на окупантів та їх прислужників щоденними сміливими акціями. В. М. Яремчуку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Вчитель.  Йшов 1942 рік - рік вирішальних битв, корінного перелому в ході Великої Вітчизняної війни. Після перемоги під Сталінградом наші війська вели наступальні дії на Харківському напрямку. 
Серед частин, що визволяли наш край, був 2-й гвардійський полк 2-ї гвардійської Червонопрапорної кавалерійської дивізії. 27 лютого взвод цього полку під командуванням гвардії лейтенанта Азєва потрапив у оточення біля станції Краснопавлівка. Почався нерівний бій з переважаючими силами противника. Друга рана лейтенанта Азєва була смертельною. І все ж, помираючи, він віддав наказ: "Позицій не здавати!" Коли закінчились боєприпаси і кавалеристи готувалися до рукопашного бою, надійшла допомога. Ворога було відкинуго. Свого хороброго командира бійці з почестями поховали в Краснопавлівці. 
За мужність і героїзм у боях з фашистськими загарбниками гвардії лейтенант М. Ю. Азєв був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Бюст герою встановлено на території Краснопавлівської школи № 1. 
Осінньої пори 1943 року полку 35-ї гвардійської стрілецької дивізії, 38-ї гвардійської стрілецької дивізії, 47-ї гвардійської стрілецької дивізії, 17-ї повітряної армії, 262-ї нічної бомбардувальної авіадивізії, 244-ї бомбардувальної авіадивізії та частини 305-ї авіадивізії звільнили від загарбників ряд сіл району на підступах до міста Лозова. На світанку 16 вересня 1943 року була визволена і Лозова. В оперативному зведенні Радінформбюро повідомлялось: "...На павлоградському напрямку наші війська продовжували розвивати наступ і, просунувшись вперед від 10 до 15 кілометрів, зайняли більше 100 населених пунктів, в тому числі місто і важливий залізничний вузол Лозова" ... Ранком 17 вересня 1943 р. Москва салютувала відважним радянським воїнам, які звільнили місто і залізничний вузол Лозова від фашистів. Чотирьом дивізіям, які героїчно захищали і визволяли Лозівщину, присвоєно звання "Лозівська".

Саме так вершилася історія нашого міста. Тисячі наших земляків вершили героїчні подвиги на фронтах. Яскравим підтвердженням цього є те, що 15 лозівчанам присвоєно звання Героя Радянського Союзу, більше 6 тисяч нагороджені орденами і медалями.  

Нині наше місто процвітає. Воно має свою символіку. В ньому живуть і працюють люди, які Завжди мають пам’ятати якою ціною заплатили за це тисячі людей. Давайте вшануємо їхню пам'ять хвилиною мовчання.

Підсумок уроку 

Любі діти шануйте землю на якій ми живемо, прославляйте рідний край та вершіть своє майбутнє!!!